Багата своїми просторими землями Херсонщина. Здається, немає їм кінця та краю. Ще одним багатством цього краю є його індустріальна міць. Саме величезні заводи приносили достаток у будинки херсонців та сприяли розвитку міста. Створена ними соціальна інфраструктура дозволила виростити ціле покоління працівників. Про такого гіганта знають усі жителі Херсона, а його ім’я – Херсонський завод машинобудування. Більше на kherson.one.
На початку були скромні майстерні
Історія підприємства сягає 1887 року, коли в Херсоні з’являються перші майстерні з лиття чавуну. З часом майстерні стали заводом, а той, своєю чергою, зайнявся створенням сільськогосподарської техніки.
У царські часи розвиток заводу характеризувався нарощуванням темпів виробництва, створювалося житло для робітників, поступово тут позначив свою присутність іноземний капітал. Проте революції і війни, що почалися, змінили хід промислової історії змінили як Херсона, так і його заводу. Його робітникам було важко повернутися до нормального виробничого життя. Це сталося лише на початку 1920-х років, коли підприємство було націоналізоване як Херсонський завод сільськогосподарського машинобудування імені Г. Петровського.
Міжвоєнні будні великого будівництва
У період індустріалізації, що прокотилася Радянським союзом, завод було перебудовано і переобладнано, і вже станом на 1932 він був найбільшим промисловим підприємством, а також містоутворюючим підприємством міста. Чисельність робітників становила приблизно 4 000 осіб.
Напередодні початку боротьби нашого народу з фашизмом продукцію заводу склали тракторні сівалки та борони, бавовняні машини, а також вітряні та парові двигуни, або, як їх називали, локомобілі. Після нападу фашистів підприємство з Херсона встигли евакуювати у найкоротші терміни до Челябінська. Разом із працівниками на схід було переправлено близько 180 одиниць обладнання. У роки війни завод робив ручні гранати, авіабомби, морські глибинні бомби; його продуктивність зросла більш ніж 10 раз.
Війна та відродження виробництва
Страшна німецька окупація залишила тяжкий слід на обличчі заводу. Під час наступальних дій Червоної Армії ворог, що відступав, зруйнував корпуси підприємства.
У ході відновлення заводу його площу було збільшено, на ньому з’явилося нове обладнання. Завод повернувся до мирного виробництва локомобілів, перша партія яких вирушила до споживачів вже 1945 року. Виробництво цієї техніки припинилося в 1956 році, коли колектив заводу перейшов на виробництво популярних комбайнів марки “Херсонець”, призначених для збирання кукурудзи. Треба сказати, що ці сільгоспмашини стали згодом “акторами” багатьох фільмів про село.
Виробництвом машин для збирання врожаю заводчани не обмежилися. Враховуючи степовий характер південної частини України, завод почав виробляти техніку для меліорації та зрошення землі. Так було поставлено на конвеєр дощувальні установки ДДА-100М, а також машини ДФ-120 «Дніпро».
За десятки років роботи на заводі накопичилося достатньо артефактів, що дозволили у 1969 році створити музей історії.
На зламі двох історичних епох України
У 1974-77 роках біля заводу розгорнулося масштабне будівництво, спрямоване розширення потужностей підприємства. Внаслідок таких перетворень завод міг собі дозволити виробництво самохідних кукурудзозбиральних комбайнів. На початок вісімдесятих там випустили самохідні кукурудзозбиральні агрегати “Херсонець-200”.
На заводі було випущено приставки ПК-4 до кукурудзозбиральних комбайнів марки “Нива” та “Колос”. Ці машини забезпечували збирання та обмолот зерна.
В останні роки Радянської влади Херсонський завод було перетворено на виробниче об’єднання, під крилом якого опинилося кілька споріднених у сфері діяльності підприємств.
За незалежної України темпи заводу почали поступово зменшуватися. Завод став відкритим акціонерним товариством, у якому половина акцій залишилася у державній власності, а друга половина була віддана приватним особам.
Першим комбайном, створеним у роки незалежної України, був ”Славутич” (1997 рік).
