Осінь 1788 року. Чиновники адміралтейського арсеналу, розташованого в Херсоні, не знають, як розпорядитися з тим металом, який в ньому скупчився. З чавунними та мідними знаряддями, що стали непридатними, треба було щось робити. Тут можна було зустріти гармати старих моделей, завезені з навколишніх фортець і відправлені в брухт через різні дефекти. Тут же були старі турецькі гармати, які було знято із захоплених або потоплених суден ворога, також непридатні для використання. Так, все це не можна було використовувати в бою, але, як мінімум, це був цінний метал. Більше на kherson.one.
Як з’явилась ідея про мідеплавильний завод на півдні імперії
Найближчий завод з перероблення міді знаходився у Брянську, а від Херсона його відокремлювали понад тисяча кілометрів. Возити в таку далину і назад метал та вироби з нього було щонайменше нерентабельно. З огляду на цей чинник, правитель південних земель князь Г. Потьомкін вирішив, що варто створити такий самий завод у Катеринославі. На думку високого чиновника, такий підхід забезпечив би максимальне скорочення термінів виробництва та високу якість корабельних знарядь.
Для переливання чавунного знаряддя Потьомкін вирішив спорудити поблизу Херсона невеликий завод. Таке рішення було економічно виправданим. Знаряддю, виробленому на заводі, була потрібна незначна кількість часу, щоб потрапити на судна або берегові батареї.
Як і кожен почин, задуми Григорія Потьомкіна мали отримати найвищий дозвіл від імператриці. З цією метою князь писав до Петербурга про те, що гармати тут будуть вироблені в короткі строки та гарної якості. Також, за задумом Потьомкіна, на виробництво гармат слід було спрямувати запас міді монетного двору Феодосії. У зв’язку з загрозою вторгнення до Криму десанту турків, це підприємство перебазувалось у Перекоп. А на момент подій, що описуються, не працювало зовсім.
З моменту подання клопотання про будівництво заводу до початку діяльності у цьому напрямі минуло зовсім небагато часу. Вже першого жовтня 1788 року доручення відправитися в район річок Інгул та Інгулець отримав колезький асесор Карл Гагендорф. При собі він мав розпорядження підібрати місце для плавильного заводу так, щоб тиск води цих річок рухав механізми підприємства.
Планам, щоправда, справдитися вдалося не відразу, проте, до них Потьомкін повернувся через деякий час. У березні вже 1790 року князь Потьомкін доручив капітану артилерії Максимову знайти на річці Буг місце для будівництва млина. Цей військовий мав дослідити Інгул на предмет зручного місця для підприємства з ремонту старих якорів і виробництва нових.
Що ж до мідеплавильного заводу, який так прагнули побачити в Катеринославі, його збудували все ж таки в Херсоні.
У квітні 1790 року секунд-майор А.П. Струговщиков, який представляв почесний купецький рід, уклав контракт на будівництво власним коштом ливарного гарматного заводу. Він зобов’язався упродовж трьох років виготовляти власним коштом із виданих йому від скарбниці 100 тисяч пудів мідного брухту, знаряддя потрібних калібрів. Щоб компенсувати витрати й, звичайно, отримати прибуток, від воєнного виробництва, Струговщиков висунув умову. З кожних 40 фунтів міді 10 фунтів зараховувалися на чад під час перетоплення, п’ять фунтів йшло самому підприємцю за роботу.
Ливарний завод розмістили усередині Херсонської фортеці. Віцеадмірал Н.С. Мордвінов, голова Чорноморського адміралтейського правління, повідомляв Петербург у тому, що завод заслуговує на особливу увагу. На жаль, у вересні 1793 завод зупинився, оскільки помер його власник Струговщиков. На той час на підприємстві встигли переробити понад 93 тисячі пудів казенної міді; для Чорноморського флоту було вироблено 431 гармату загальною вагою 58 476 пудів. Через деякий час завод перейшов повністю на державне утримання.
