Далеко не всім відомо, що у дореволюційний час бульвар Мирний мав назву Канатна площа. Звичайно ж, тоді її розміри виходили далеко за межу сучасного бульвару. На цій площі обожнювали відпочивати містяни, тут було багато лавочок, скверів. Більше на kherson.one.
Таку незвичайну назву ця площа отримала на зорі заснування міста. Тоді одночасно з початком будівництва Херсона у місті почала зароджуватися нова ера суднобудування для якої було дуже важливим використання канатів.
Власне виробництво канатів
Спочатку головним постачальником канатів різного діаметру були переважно канатні заводи Таганрогу. Однак доставлення мало багато певних труднощів й затягувало будівництво. До того ж зростальні обсяги суднобудування збільшували потребу в канатах. Для одного лише корабля потрібно не менше 20 кілометрів різних канатів.
Тому в 18 столітті починаючи з 1800 року в Херсоні заснували власне канатне виробництво. Канати виробляли у спеціальному приміщенні, під яке виділили великий барак на околиці Херсона, повідомляється на сайті mycity.kherson.ua.
На момент відкриття канатної фабрики у 1810 році до Херсона прибув високопоставлений гість князь Іван Долгорукий. Він був у захваті від побаченого на власні очі. Про це свідчить його запис, в якому князь писав, що виробництво продукції відбувається у великій будові на 250 сажнів довжини. Канати виготовляють засланці, засуджені та кріпаки. Всі робітники мають змучений, нездоровий вигляд.
Особливості виготовлення
Для виготовлення корабельних канатів використовували коноплі, які вирощували за спеціальним методом. Завдяки своїм особливим властивостям, конопляні волокна як за міцністю, так і за якістю найкраще підходили для створення канатів. Крім цього, матеріал не руйнувався при частому контакті з морською водою. Варто зазначити, що до початку Першої світової війни 1914 року імперія утримувала першість серед світових експортерів пеньки виготовленої з технічних конопель.
На початку 19 століття технологія виготовлення канатів була не важкою, але досить трудомісткою. Коноплі перед використанням сортували, сушили під спеціальними навісами, далі «тріпали», «вичісували» до отримання волокна пеньки. Лише потім віддавали сировину на фабрику, де з неї вили канати.
Як все відбувалося на херсонській фабриці докладно описала у своїй книзі письменниця Олімпіада Шишкіна. Отож жінка розповіла, що їй запропонували екскурсію по канатному заводу, який належав Херсонському морському відомству. Недовго думаючи, вона відмовилась, вважала це зайвим. Згодом Олімпіаді стало цікаво, вона захотіла подивитися на виробництво канатів.
Херсонський завод складався з кількох цехів. Будівля хоч й дерев’яна, проте міцна. В одному відділі вили канати, завширшки 25 метрів, завдовжки 514 метрів. В іншому цеху стоїть великий апарат, зверху на ньому велике колесо, обмотане товстим сукном. Це колесо крутить людина вручну.
В наступному відділі заводу на підлозі стоять два отвори. В один кидають пряжу у великий казан з киплячою смолою, в інший вона підіймається на апарат, який вмить насухо вичавлює її.
Олімпіада почала кричати від жаху, коли побачила, як працівник по лікоть опустив руку в смолу. Жінка була впевнена, що людина втратить руку. Але чоловік сміючись, показав, що вона неушкоджена. Як виявилось, коли смола кипить, то стає як парне молоко.
На початку 19 століття каторжан на канатному виробництві почали заміняти вільні громадяни, робітники морського екіпажу. Всього на херсонському заводі працювало 500 осіб. Робітники селилися неподалік свого виробництва, тому вулицю, де розташовувались їхні хати почали називати Канатною.
У середньому за рік на канатному підприємстві переробляли понад 90 тисяч пудів пеньки на суму 200 тисяч рублів. Крім казенного заводу на території нашого міста діяло ще кілька подібних приватних підприємств.
У 1853 році Херсонський канатний завод перевели до Миколаєва. Його великі будівлі викупила міська управа для розселення військ місцевого гарнізону.