Напевно жодна з громадських установ, які існували в місті на початку XX століття не була такою значущою, як міський ринок. Адже тоді, він був не лише місцем купівлі-продажу, а й дзеркалом, яке відображало соціально-суспільні відносини в державі. Більше на kherson.one.
То де можна було скупитися та поговорити?
Прийшовши на місце стихійної торгівлі, можна було зустріти представників різних верств населення. Багаті мирні пані приїжджали в супроводі лакеїв та покоївок, поважно ходили по ринку, обирали собі дорогий посуд. Були й жебраки пиятики, які просили грошей.
Ринок був не лише точкою торгівлі, а й місцем дешевих розваг, інформаційним центром, зоною розв’язання проблем.
В нашому місті було кілька ринків, в народі їх називали провінції, тут життя било ключем. Головним був «Рибний базар», пізніше з’явився «Привіз». Найстарішим ринком вважався «Базар на горі», який знаходився неподалік річки. Працювати він почав з дня заснування міста.
Окрім цих ринків в Херсоні були й місця, де проводили щорічні ярмарки. Всі, хто хотів купити собі корову, теля ходили на «ското-пригінний ринок». Тут продавали велику рогату худобу, коней.
Щоб привернути увагу людей, так отримати якомога більше грошей, «базарники» давали рекламу в місцеві газети. Редакція щотижня на своїх сторінках розміщувала інформацію про стан торгів та ціни. Наприклад, селянський кінь коштував — від 5 до 20 рублів, рисак — від 200 рублів.
З початку міські ринки були універсальними, тобто люди могли тут знайти все, що душі завгодно. Газета «ЮГ» за 1911 рік писала, що на рибному базарі у Федорової відібрали револьвер системи «Бульдог, який вона хотіла продати.
Умови для продавців та зручності покупців
Для того, щоб покупці відчували зручності, торгові місця об’єднували до лав для продажу однойменних товарів. Тобто людина добре знала, що вона може придбати у тому, чи іншому ряду. В такому випадку збільшувалась конкуренція серед продавців, це позитивно впливало на ціни та асортимент.
Старий ринок Херсона відрізнявся від сучасного тим, що на ньому завжди можна було торгуватися, крім цього, продавці охоче йшли на поступки. Це викликало певний азарт, бо продавець хотів якомога дорожче продати, а покупець навпаки – купити за безцінь. Щодня на ринку стояв галас.
Центральні місця на ринках займали ряди, які складалися з лавок та скринь. Їх могли утримувати багаті підприємці, бо платити місту орендну плату доводилося не маленьку.
Втім, не всі торговці хотіли платити високі відсотки від продажу. Тому ті, хто продавав дрібні товари, установлювали спеціальні намети. Інші розкладали на землю мішковину зверху викладали товари.
Популярною була торгівля «з рук» та «в рознесення». Люди з сумкою через плече носили та пропонували різні тістечка, льодяники, напої.
В місцях, найбільшого скупчення людей завжди траплялися пригоди. Бо шахраї, шарлатани та шулери не пропускали слушного моменту наживи.
Ні перекупникам!
Окремо варто розглянути роботу маклаків-перекупників, про них часто писали місцеві газети. У 1910 році херсонський поліцмейстер видав навіть постанову, яка закликала не допускати перекупників робити закупівлю життєво важливих продуктів у селян і виробників.
Постанова спричинила незадоволення та обурення серед перекупників. Попри заборони та ризик штрафів, вони знайшли вихід. Почали зустрічати селянські підводи далеко за межами міста, там спокійно перекуповували товар, перевантажували його у свої вози та поспішали на базар.
Якщо ж хтось із виробників відмовляв, то продати власний товар за гідною ціною вже не вдавалося, бо маклаки збивали ціну та паплюжили товар продавця.
Незважаючи ні на що, тоді життя було недороге. Великий білий хліб, який випікали у пекарні Вайнштейна, коштував – 15 копійок, за товстий бублик платили – 1 копійку, ціна десятка яєць становила – 5 копійок. Кілограм м’яса – 12 копійок.
Найулюбленішою ягодою туристів та містян був кавун. За нього готові були віддати будь-яку суму грошей. Смачний, солодкий, стиглий кавун можна було купити лише за 5 копійок. До речі, маючи попит на ягоду, продавці навмисно продавали її поштучно, а не на вагу.