Існує одна дуже цікава легенда, за якою у 1502 році ченці Чудського монастиря, й самі того не підозрюючи, створили смачний, алкогольний напій усіх часів та народів. Відтоді про горілку та інші спиртні напої написано достатньо. Історія появи алкоголю в нашому місті досить цікава та варта уваги. Більше на kherson.one.
Знайомство з «диво-зіллям»
Є певна думка, що перший цар Русі Іван Грозний, попри свою побожність, яка з часом була занадто сильною, був ніколи не проти пригубити чарку «зеленого напою». Якось пристрасть до спиртного у царя сталась неабияка, та вирішив він започаткувати продаж спиртних напоїв у країні, аби отримувати гарний прибуток. Як виявилося, Іван не прогадав.
Люди різного стану навіть бідняки потягнулися в державні питні палаци за сумнівним, на перший погляд, задоволенням. Натомість власники шинків докладали багато зусиль, щоб зробити людей своїми постійними клієнтами. Так з благословення найвищої волі почалося споювання жителів країни.
Варто зазначити, що ще в «допетрівські» часи прибуток від царських шинків становив понад третину державних доходів. Ще далеко за правління Грозного почали зароджуватися традиції пиття, питна культура. Хоча, слово культура тут не доречне, проте в цій справі були не тільки запеклі пияки, а й гурмани. І саме вони формували питну культуру.
Варто згадати твори класиків, в яких розповідається, що коли люди збиралися великою компанією в когось дома, вони завжди пили по чарці. При цьому на столі в них стояла смачна закуска: ікра, цибуля, квашена капуста.
Коли царювати прийшов Петро I, монополію на спиртне ніхто не скасовував. Цар дозволяв певній категорії людей під окремий відсоток, який відраховували до державної скарбниці, гнати та продавати горілку.
Отримавши «підпільний» дозвіл, чого тільки люди не придумували: горілка грушева, журавлинна, вишнева, кропова, малинова та інші. В ті часи горілчаного стандарту не було, тому міцність напою могла бути різною, найчастіше від 200 до 800 градусів, кому як подобається. Виробники таких вишуканих напоїв намагалися представити свій фірмовий напій у найкращому вигляді, щоб він зацікавив.
Одним воля, іншим сувора заборона
Імператриця Катерина II теж була питуща. За її царювання асортимент горілчаних виробів збільшувався. До моди входили міцні напої, настояні на лікарських травах. Однак щоб не заподіювати шкоду державній казні, при царюванні Катерини II виготовлення горілки дозволялося лише для приватного застосування. Хто цим займався платив відсотки до казни. Проте, для солдатів, які будували Херсон зробили попуск. Їм дозволялося випивати три чарки горілки на тиждень (тільки у воєнний час).
Всі люди, які хотіли вільно споживати міцні напої йшли за межі фортеці на берег Дніпра, де у 1799 році розташовувався «Покровський шинок». Подібних пізніше було чимало, але схоже, що цей був першим у Херсоні, де продавали знамениту «вейнову» горілку. Гнали її з винограду, який прокисав або з оцту.
У 1819 році імператор Олександр I ввів державну монополію на виробництво та продаж спиртного, а от Микола I, який замінив його на престолі, її скасував. Завдяки дозволу на спиртне, станом на 1898 рік в Херсонській губернії з’явилося 800 винних крамниць. За відро (12 літрів) сорокаградусного напою віддавали 7 рублів.
Горілчаний бізнес процвітав, до тих пір, поки не ввели сухий закон. Спочатку розробили обмежувальні заходи щодо продажу спиртного, а далі ввели заходи щодо повного скорочення продажу міцних напоїв. Всі, хто не дотримувався законів платили великі штрафи. Проте винахідливі херсонці легко обходили всі заборони. Вони гнали горілку для себе, а потім пригощали нею сусідів та друзів.