У розумінні сучасної людини професійні обов’язки двірника полягають лише в одному: підтримувати чистоту на певній ділянці вулиці чи двору за допомогою мітли. Проте, на початку 20 століття це становило лише десятину від тої роботи, яку повинен виконувати двірник. Як працювали двірники у Херсоні, що входило в їх обов’язки, читайте на kherson.one.
Обов’язки двірників
На початку 20 століття робота двірником була досить поширеною серед людей. Влітку та взимку, вдень і вночі біля кожного будинку, державної установи, працювали двірники. Їхні обов’язки були різноманітні. Ці люди не тільки підмітали та поливали вулиці, взимку збирали сніг, ще й пиляли та зносили до квартир дрова. У більшості будинків опалення було деревним.
У великі свята, такі як Різдво чи Великдень, двірник повинен був обійти квартири своєї ділянки з вітанням. Причому не безплатно, а одержуючи від господарів кілька рублів. Найчастіше двірник пам’ятав, коли день народження у кожного з мешканців. Прийшовши з привітанням, він також отримував гроші на знак подяки від іменинника.
Окрім того, що потрібно було прибирати сміття, двірники заступали на цілодобове чергування. З 22:00 години ночі ворота і під’їзди зачиняли. Щоб потрапити в будинок, людині потрібно було телефонувати в електричний дзвінок, який знаходився біля воріт. Після цього двірник виходив на подвір’я й відчиняв ворота.
Також двірники були нелегальними агентами поліції та охоронного відділення жандармського управління. Вони пильно стежили за підозрілими людьми й відразу доповідали про них поліції. Наприклад, коли двірник помічав, що щось відбувається у підпорядкованому йому будинку, він повинен в подробицях розповісти поліціянтам. Двірники постійно були присутні та виступали свідками під час обшуків та арештів.
Інколи повідомлення двірників були дуже цінними, за це вони часто отримували нагороди. Так у тяжкі часи 1905-1906 року за рапортом жандармського ротмістра Васильєва начальник Херсонського жандармського управління Бурачов клопотав перед Херсонським військовим губернатором Давидовим про нагородження двірника Феофанова, який служив у прибутковому будинку другого поліційного відділку.
При найнятті двірників до поліції перевагу віддавали солдатам віком від 21 до 50 років, готові нести тяжку службу. Багаті херсонські купці приймали на цю посаду переважно осіб татарської національності.
Зарплата двірника бажала бути кращою. Щомісяця їм платили 6-7 рублів. Насправді це дуже дрібна подачка, бо ризик на який шли робітники цієї професії доволі високий. Житло двірникам обходилося безплатно.
На роботу як на свято
Розпізнати людину, яка працювала двірником, було легко за одягом та атрибутами, які відповідали її професії. Влітку попри сильну спеку, вони одягали на голову чорний картуз з лакованим козирком. На сколі була невелика мідна платівка на якій виднів надпис: Двірник.
Щодо верхнього одягу, то перевагу віддавали спеціальним двірницьким жилетам. Це був чорний або темно-синій з відкладним коміром добротний жилет. Під нього одягали косоворотку із ситцю чи сатину, вона повинна трішки виглядати з-під жилета. Зверху обов’язково носили білий фартух. На шию одягали ланцюжок з мідною овальною бляхою, на ній по колу був напис вулиці та номер будинку.
Особливо привертали увагу широкі, чорні шаровари та високі ялові чоботи. Навесні двірники одягали на них глибокі калоші.
Під час холодів одягали піддівки та підперезувалися ремнем. На нічне чергування одягали довгий кожух, на голову – каракулеву шапку, чимось схожу на ті, які носили городові. Важливим аксесуаром, доповненням до образу був свисток.
Варто зазначити, що уніформа простих двірників відрізнялася від тієї, яку носили приватні.