Виявляється, що вівчарством на Херсонщині займалися з 18 століття. У 1803 році два місцевих поміщики Рув’є та Васал завезли до нашого міста з Іспанії на військовому кораблі понад 100 голів овець (найкращих порід). Кліматичні та ґрунтові умови наших степів були дуже сприятливими для худоби, і вже через 50 років за ними бігали понад 500 тисяч голів овець. Більше на kherson.one.
Розвиток вівчарства на Херсонщині
Таке бурхливе зростання поголів’я овець дало великий поштовх появі у нашому місті нових підприємств, пов’язаних з обробкою вовни, яка мала гарний попит за кордоном. Найбільше платили за миту шерсть. Станом на 1823 рік на Херсонщині всього існувало 18 вовняних підприємств. Половина з них були розташовані у самому місті. Саме тоді й зародилася професія шерстемийки. Варто зазначити, що перша шерстемийка в нашому місті почала працювати у 1828 році, повідомляється на сайті mycity.kherson.ua.
Розвитку вовняної справи Херсон завдячує губернатору Карлу Сен-Прі, який запросив з Франції фахівця цієї справи Петра Муллена. Той врахував всі чинники розвитку у Херсоні цієї галузі промисловості. Доставляння вовни з повітів губернії проводилась водним шляхом, вода річки Дніпро ідеально для цього підходила.
Карантинний острів за своїм географічним розташуванням виявився найкращим місцем для розгортання на ньому вовняних підприємств. Станом на 1846 рік на цьому острові спорудили 9 шерстемийок, де працювало понад 2 тисячі містян. Щорічно вони переробляли понад 150 тисяч пудів вовни, на суму 560 тисяч рублів.
На самому початку розвитку бізнесу в цій сфері, власники закладів зіштовхнулися з нестачею робочих рук. Для херсонців така справа була зовсім не звичною, мало хто мав бажання займатися цією «брудною» роботою.
Задля того, щоб вмовити людину працювати, підприємці вдавалися до певних хитрощів. Вони влаштовували пишні, безплатні святкування на відкриття та закриття робочого сезону. Згодом, зрозумівши, що попит на роботу перевищив пропозицію, то свята автоматично скасували, а зарплату робітникам врізали.
Особливості роботи на шерстемийках
Робота на шерстемийках була сезонною, розпочиналася з середини квітня по вересень. На роботу брали переважно жінок та чоловіків молодого віку. Технологічний процес водної обробки описав у своїй книзі А. Демидов. Отже, з його розповіді відомо, що шерстемийка в Херсоні знаходилася на великому острові річки Дніпро. Там стояло кілька будівель. На верхніх поверхах в цих будівлях працювали жінки, вони розщеплювали вже вимиту шерсть, далі розбирали її за сортами. На нижніх поверхах було облаштовано багато комор, у кожній з них зберігалась шерсть. В окремій кімнаті стояв прес, ним уминали пакунки з шерстю.
Робота з шерстю мала певні особливості. Чани, де її мили встановили на плотах. Миттям займалися близько 150 дівчат віком від 17 років, які перебували під пильним наглядом літніх жінок. Найактивніше доводилося працювати рано вранці та пізно ввечері. Коли на вулиці починалася спека, робітницям дозволяли купатися в річці. Дівчата купалися голі разом з хлопцями.
Це пов’язано з тим, що при роботі з вовною її дрібні обрізки проникали за одяг жінок і приклеювалися до шкіри, це викликало сильний свербіж та неприємні відчуття. Позбутися ворсинок вовни можливо було тільки занурившись оголеним тілом у воду.
Занепад вовняної сфери
Динаміка виробництва вовни щороку зростала. Якщо 1856 року в Херсоні намивали вовни на понад 1 мільйон рублів, то уже 1861 року – на 1,7 мільйона рублів. Найбільший удар по бізнесу експорту митої вовни з Херсонщини завдала Америка. Вона різко підняла розмір мита на його ввезення до своєї країни.
На внутрішньому ринку імперії через дороге доставляння з Херсона багато місцевих підприємців не витримали конкуренцію з тими, хто привозив вовну споживачеві з найближчих місць виробництва. Внаслідок цього до Херсона почали завозити брудну шерсть. Тому до кінця 19 століття виробництво вовни в нашому місті припинилося, а професія шерстемийки зникла.