Уявлення херсонців про освіту у ХІХ ст. було далеким від реальності. Найчастіше на освіту дивилися як на щось непотрібне, а інколи навіть вороже. Найперші школи розташовувалися у Херсоні, як правило, при церквах або ж прямо вдома в учителя. Головували у них далеко не найграмотніші чи найрозумніші жителі міста. Тому якщо дитина вміла читати по складах, рахувати на пальцях і писати друкованими літерами, її вже вважали навченою та далі не навчали. Щоб дізнатися більше переходьте на наш сайт kherson.one.
У ХІХ ст. Херсон ніяк не можна було назвати центром освіти. У місті діяло небагато шкіл і всі вони створювалися для хлопчиків. Жінкам вивчитися у Херсоні було нереально й така ситуація залишалася незмінною аж до 1854 року, коли до міста переїхала родина Гозадінових.
Сестри Гозадінови та заснування жіночого пансіону
Софія, Марія та Олена Гозадінови дуже багато зробили для того, щоб у Херсоні організувати жіночу освіту. Дівчата народилися у дворянській родині, їх батьком був Гнат Гозадінов – суддя у Бахчисараї. З початком Кримської війни вони виїхали та оселилися у Херсоні разом із батьками. Їхній будинок розташовувався на вулиці Рішельєвській.
Вищої освіти дівчата не мали, але мали ґрунтовну домашню: володіли декількома іноземними мовами, чудово говорили та писали, без проблем розбиралися в літературі, історії, географії тощо. Дізнавшись про приїзд Гозадінових до Херсона, особисто познайомившись з ними, директор херсонських училищ Ельснер звернувся до них з проханням відкрити у місті приватний жіночий пансіон. Довго чекати не довелось – пансіон було відкрито у 1855 році на вулиці Рішельєвській, поруч із будинком Гозадінових. Слід сказати, що для відкриття такого навчального закладу знадобився дозвіл міністра народної освіти.
Викладали у пансіоні переважно вчителі з чоловічої гімназії. Окрім того, вчителювали й самі сестри, яким навчальний процес приносив величезне задоволення. Також варто окремо зазначити, що повага та шана до представниць сімейства Гозадінових була викликана не лише їхніми знаннями в області різних наук і вихованістю, але і їхнім фінансовим становищем. Виїхавши з Бахчисараю, їх батько продав там свої виноградники, що дозволило йому суттєво примножити свої достатки.
Від пансіону до гімназії
Пансіон Гозадінових набував популярності, кількість тих, хто хотів туди вступити, збільшувалася. У 1864 році цей навчальний заклад був перетворений на гімназію, де навчалися 6 років. Херсонська міська управа виділяла з міського бюджету кошти на стипендії для 30 вихованок гімназії. У 1866 році при цьому навчальному закладі було відкрито педагогічний клас. Але він проіснував недовго, позаяк у 1867 році гімназія отримала статус громадської.
У 1870 році у гімназії з’явилося вже сім класів, а ще пізніше – вісім. Зовсім скоро гімназію було названо Маріїнською на честь імператриці Марії Олександрівни. Одночасно зростала кількість учениць в закладі, на межі 1899-1900 рр. їх нараховувалося понад 500.
З перетворенням пансіону в гімназію там стали викладати жінки та й взагалі проблем з кадрами не було. Марія Гнатівна Гозадінова викладала російську літературу та керувала гімназією, парафією Софії Гнатівни була історія, а Олена Гнатівна спеціалізувалася на географії та французькій мові.
У 1885 році заклад почав зватися Першою Маріїнсько-Олександрівською жіночою гімназією. На початку ХХ ст. її було переміщено на Поштову вулицю, де спеціально для цієї мети було збудовано нову будівлю, автором проєкту якої був К. Квінто. У роки Другої світової війни гімназію було підірвано німцями.
Таким чином, про жіночу освіту в Херсоні не говорили до середини ХІХ ст. Лише тоді, з появою пансіонату, а пізніше гімназії деяким жінкам пощастило навчатися в такому навчальному закладі. Створення Першої Маріїнсько-Олександрівської гімназії дало поштовх до виникнення інших закладів для жінок, які значно підвищили рівень грамотності жіночого херсонського населення у ХХ ст.
